Життєві історії. Про те, як шкідливо економити на гонорарі ріелтора

Ми дуже любимо різні історії - веселі й не дуже, головне - щоб цікаві. Доволі потішну Depo.Кропивницький розповів кіровоградський ріелтор Віктор Делюрман.

Звернувся до мене на початку двотисячних клієнт, який попросив продати його квартиру на проспекті Комуністичному. Громадянин Ізраїлю, наш колишній земляк, у Кіровограді працював на відповідальній посаді. Ми знайшли йому покупця, оформили всі необхідні документи, завдаток взяли. Раптом продавець дзвонить і каже: "Ви знаєте, я таки передумав продавати квартиру".

У нас з'явилися певні сумніви. Йому дійсно потрібно було продати квартиру і виїжджати на землю обітовану, це був його останній візит в Україну. Через свої канали дізнаємося, що він її продає якомусь начальнику комунального підприємства. Ми і говоримо, що трохи ніби незручно перед нашим покупцем. Якщо твій, мовляв, дає більше, то і цей трохи переплатить. Домовилися вже, він дав завдаток, терпляче чекав. Ми працювали, зрештою. "Ні. Я маю право продавати тому, кому хочу", - і все.

Тоді я зустрічаюся з ним віч-на-віч. "Давайте не будемо з вами конфліктувати, - пропоную. - Ваше, звичайно, право продавати, кому захочете. А моє право - отримати за виконану роботу гонорар". Йшлося про двісті доларів. "Ой, ви знаєте, це такі великі гроші, - відповідає він. - У мене немає стільки. Я готовий заплатити вам п'ятдесят гривень, і то тільки лише через повагу до вас".

Сказав йому, що краще хай залишить їх собі. "Ви розумієте, що можуть виникнути проблеми при перетині кордону? - кажу. - Навіщо сваритися на рівному місці?" А він мені так нахабно, по-хамськи: "Та що ви мені зробите? Я тут працював на такій посаді, знаю всі входи-виходи. Я - учасник Великої Вітчизняної війни, у мене такі ордени і регалії, що ніхто не посміє зупинити. А ви мені тут погрожуєте".

Сказав йому. не погрожую, а попереджаю. На тому і розпрощалися.

Він пішов, а я сідаю готувати два повідомлення. Однакових: одне - на митницю, інше - в СБУ. Пишу приблизно таке: "Громадянин такий-то продав у Кіровограді квартиру і везтиме з собою незадекларовану валюту. Крім того, при ньому будуть не внесені в декларацію предмети антикваріату, а з надійних джерел мені стало відомо, що в задньому проході у презервативі знаходиться діамант". Про валюту - це ще куди не йшло, я на дев'яносто відсотків був упевнений, що повезе з собою. А ось про антикваріат і діамант, зізнаюся чесно, придумав.

Відправляю ці два повідомлення. Він боявся літати літаком, тому вирішив добиратися пароплавом. Заходить він на митний контроль, а там його зустрічають, мов рідного. Починає мій боржник верещати, що він - учасник війни тощо, але митники й СБУшники непохитні: це все зрозуміло, ми просто виконуємо свою роботу. Ходімо, громадянине, на гінекологічне крісло, нам треба одну інформацію перевірити. А оскільки було дві служби відразу, і та, й інша побоялися брати хабар.

Діаманта не знайшли, звичайно. Але, коли оглянули його валізу, виявили там подвійне дно. А там - за попередніми даними лише - тисяч на двісті доларів цінностей. Як з'ясувалося, всі вони - ордени, медалі, монети, цінні марки, ще щось - з колекції Ільїна. Конфіскували все.

Я подумав потім: він перед цим п'ять років поспіль приїжджав у Кіровоград. То, напевно, всі п'ять років і вивозив, бо мав доступ до колекції. Так що навряд чи дуже збіднів після цього випадку. Але двісті тисяч доларів за якісь нещасні дві сотні "зелених" втратив. Жадібність людська не має меж, це правда.

За кілька тижнів зустрів його на вулицях нашого міста. "Доброго дня!" - привітався не без єхидства. Він мовчки відвернувся і попрямував далі. Але в Ізраїль, до речі, таки емігрував.