Інше Євро: Як українські мери у футбол грали і зомбування перемагали

Українська збірна зайняла четверте місце на футбольному Євро-2016 серед мерів міст, яке нещодавно закінчилося в Чехії. Капітаном нашої команди на турнірі був мер райцентру Новоукраїнка, що на Кіровоградщині, Олександр Корінний, у якого кореспондент Depo.Кіровоград розпитав про подробиці гри на полі та обстановку поза ним.

- Як проходив турнір, і чому українська збірна не потрапила до трійки призерів?

- Україна була єдиною збірною з пострадянського суспільства, яка брала участь у цьому Євро. Ми досягли нормального результату. Фактично під час турніру ми поступилися лише господарям. Скажу чесно, чехи та їхні сусіди словаки мали по дві команди, причому саме представники других команд своїми животиками були більше схожі на нас, мерів. Їхні ж перші команди були на голову сильніші від усіх інших. Там було дуже багато молодих, технічних і тренованих хлопців. Ніхто на турнірі не контролював прискіпливо, чи мали вони відношення до мерій, тим паче, що чехи були господарями.

У своїй групі ми зайняли друге місце і в чвертьфіналі потрапили на збірну Польщі. Це була дуже сильна команда. Майже увесь матч з ними ми оборонялися, хоч і вели в рахунку 1:0. Наприкінці гри вони вже почали застосовувати дальні удари. Згідно з регламентом, ми грали сім на сім (шість у полі та воротар) на доволі компактному майданчику, ворота були довжиною п’ять метрів та висотою два метри, тому забити гол можна було навіть з центру. Мінімальний рахунок на нашу користь протримався майже до кінця матчу, і, лише коли поляки всією командою кинулися забивати, нам вдалося провести ще три швидкі результативні контратаки. Насправді, переможний для нас рахунок 4:0 не відповідав перебігу гри.

У півфіналі ми зустрічалися зі Словаччиною. Біля воріт суперника нам вдалося створити лише один-два напівмоменти, адже вони майже весь час контролювали м’яч, а ми досить успішно тримали захист. Однак за вісім хвилин до кінця гри нам таки забили перший гол. Потім уже наприкінці в контратаці ми пропустили й другий м’яч і програли півфінал. Попри це ми зіграли зі словаками краще за всі інші команди на турнірі. У фіналі вони забили італійцям п’ять голів, а до цього на груповому турнірі перемагали навіть з різницею в десять м’ячів.

В іншому півфіналі грали чехи з італійцями. Ми розраховували, що збірна Чехії виграє, а в нас з’явиться шанс поборотися за третє місце на турнірі, бо команда з Італії від нас мало чим відрізнялася. Ми дуже хотіли повторити успіх української команди на першому Євро серед мерів міст, який відбувся в Австрії в 2008 році, однак, на жаль, це не вдалося. Чехи зовсім не налаштувалися на італійців, хоча ті мали в своїй команді всього вісім чоловік, тому весь турнір грали майже без замін. Певно, господарі вирішили перемогти малою кров’ю, але поплатилися за свою розхлябаність й поламали нам всі хатки, як кажуть. Хоча варто відзначити, що італійці мали у своєму складі чоловіків по 40-45 років, і було видно, що вони мали певну школу й у футбол десь уже грали. Тобто це не були люди з вулиці.

У матчі за третє місце ми поступилися чехам з рахунком 7:1, але знову ж таки дуже довго вони мали перевагу лише в один м’яч. Тільки коли ми пропустили ще, то просто дали пограти всім, випустили на поле тих, хто частіше був у резерві. Тому підсумковий результат також не зовсім відповідає духові гри. Водночас треба визнати, що перша команда Чехії була за нас сильніша.

- Хто грав за українську збірну, і яким був середній вік мерів?

- Найстаршим у нашій команді був мер Ржищева Микола Спичак, якому 60 років. Мер Помічної, наш земляк Микола Антошик, - 56 років. До речі, граючи правого захисника, Микола забив два голи на турнірі. Трішки молодшими, десь старше 35 років, були сільські голови. На воротах у нас грав 30-річний учасник АТО, мер Чорткова Володимир Шматько. Його, до речі, визнали кращим голкіпером чемпіонату. Тобто у нас була середньовікова збірна, але на фоні перших команд Чехії та Словаччини ми все одно виглядали суттєво старшими.

- Як розподілялися ролі мерів на полі?

В лінії захисту в основному складі у нас грали мер Гнівані з Вінницької області Володимир Кулешов, сільський голова з Запорізької області Андрій Азаренков. Я разом з екс-міським головою Боярки Тарасом Добрівським, який зараз є представником Клубу мерів, грали в центрі. Інші більше виходили на заміну. В нападі ж постійно мінялися люди.

- Як взагалі потрапили на турнір?

- Фактично ми в останній день подали заявку на участь у Євро. Спочатку не планували їхати туди, бо за кожного члена команди треба було заплатити по 500 євро реєстраційного внеску. Але у нас таких коштів не було, хоча в них входило проживання і харчування під час турніру, нагородна атрибутика, організація екскурсій та неформальних вечорів. Плюс треба було ще з власної кишені оплачувати дорогу, тому команда вирішила не їхати. Однак в останній момент допомогла Асоціація міст України, яка звернулася до виробника спортивного інвентарю "Інтер Атлетика". Фірма оплатила за нас реєстраційні внески й відрядила з командою двох своїх представників в якості групи підтримки. Дорогу ми вже оплатили самі й грали у формі, куплену за власні ж кошти перед початком минулого Євро серед мерів у Польщі.

- Окрім самого футболу, чим ще запам’яталося Євро?

- Ми їхали не тільки грати у футбол. Найголовніше - це спілкування з колегами. Де ще сьогодні можна зібрати мерів десяти країн в одному місці? Подібних форумів немає навіть у Європі. А тут ми жили в одному готелі, разом снідали, разом ішли на стадіон. Ми мали дуже багато часу для спілкування, розпитували, як у них існують громади, обмінювалися досвідом. Ми найбільше дружили з італійцями та німцями. Вони приходили на кожен наш матч, вболівали, ми відповідно підтримували їх. Під час матчу за третє місце, навіть коли ми вже крупно програвали, італійці все одно скандували: "Україна!" Ми встановили з ними контакти, будемо спілкуватися. Я, наприклад, хочу налагодити партнерство з мером невеликого містечка біля Мілану.

Крім того, під час турніру ми фактично виступали послами України. Наші колеги з інших країн тепер зовсім інакше дивляться на Україну. Російська пропаганда зробила дуже багато шкоди. Чимало представників чеської, хорватської команд говорили нам: "Як ви приїхали? У вашій країні йде громадянська війна…" Тому нам доводилося ще й політичну місію нести. Ми приходили й розповідали, що це зовсім не громадянська війна, що все це неправда. Хорвати апелювали і говорили, що в них транслюють російські канали, і всі думають, що Путін - молодець, він рятує Європу.

На церемонії нагородження українську команду організатори вітали під пісню "Запахло вєсной…" Коли ми потім звернулися до організаторів і пояснили їм своє розчарування, то вони вибачилися, але не могли пояснити, чому саме цю мелодію підібрали. На жаль, нас часто так сприймають, бо наша пропаганда говорить дуже тихо або взагалі мовчить.