Кривавий фронт і безтурботний тил: Як владі лікувати "втому від війни"

Чи можна штрафами змусити ресторани закритися під час комендантської години?

Візьмемо ініціативу МВС спільно з нардепами про посилення відповідальності за роботу закладів – порушників комендантської години. Чому така ініціатива не з’явилася до появи журналістського розслідування про нічні розваги в столичному ресторані Boho, незрозуміло. Варто згадати, що факти порушення кафе і ресторанами комендантської години встановлювалися і раніше. Поліція проводила рейди по нічних закладах, складала протоколи, а любителям погуляти від заходу до сходу вручалися повістки. Правда, чи пішли порушники до ТЦК, лишилося за кадром.

Очільник Національної поліції Ігор Клименко розповів, які нововведення пропонується застосувати: йдеться про штрафи від 34 000 грн до 170 000 грн, якщо порушення встановлені вперше, а якщо ловитимуть повторно протягом одного року, штраф складе від 340 000 грн до 680 000 грн. Ідея збільшити адміністративне покарання закладів-порушників загалом правильна, проте вже недостатня.

Згадаємо виправдання керівника київської поліції Дмитра Шумейка: у поліцейських немає повноважень силою заходити до подібних закладів. А чому відразу силою? І як тоді рейди, про які звітували, проводилися раніше? Ніхто не вимагає від поліцейських штурмувати нічні генделики, але заходити туди працівники правопорядку мають повне право згідно з порядком здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан. Наприклад, для перевірки документів чи перепусток у відвідувачів. То ж повноважень – вистачає. 

Чи перестануть круті ресторани влаштовувати у себе нічні посиденьки після збільшення штрафів? Навряд. По-перше, навіть 170 тис. для них – невелика сума з огляду на середній чек. По-друге, від заробітків ділки не відмовляться, то ж клієнтів пропускатимуть не відкрито, а через чорний вхід. Як робилося під час пандемії ковіду. І через певний час на порушенні комендантської години впіймають черговий ресторан. Так було в часи пандемії. Але чомусь варіант законопроекту, в якому за перше порушення був би штраф мінімум у 170 тис., а за друге – позбавлення ліцензії та закриття закладу, не пропонується.

Торт за 100 тис. і "совок" проти декомунізації. Як Львівщина не відстає від Києва

Це було б закручуванням гайок і тиском на бізнес? У ЗМІ десятки публікацій, звернень людей, які зараз на фронті, справжніх, а не фейкових волонтерів, що єдність українського суспільства слабшає через безтурботність життя в тилу значної кількості співгромадян. Днями львівські журналісти розповіли, як місцевий бомонд гуляв на весіллі екс-прокурора та екс-співробітниці ДБР, де лише двометровий торт, за попередніми оцінками кондитерів, вартував близько 100 тис. грн. На весіллі нарахували кількасот гостей. Війна не заважає одружуватися, проте журналісти резонно запитують: чи доречно влаштовувати зараз таку пишну церемонію. Але найцікавішим у публікації є навіть не перелік гостей з галицького бомонду, а прохання батька нареченого не публікувати розслідування, мовляв, він багато допомагає армії. Тобто люди рахують допомогу ЗСУ індульгенцією, а не доброю справою, віддякою тим, завдяки кому ми в тилу просинаємося живими...

Розслідування про весілля небідних львівських молодят, очевидно, за своїми наслідками і близько не дасть того, що розворушило розслідування про нічні гулянки в центрі столиці. Так, журналісти засвітили імена низки гостей, але, за великим рахунком, ті нічого, окрім етики, не порушили. Навіть оштрафувати нема за що. А так, як пан зі Львова, вважає багато наших співгромадян. Навіть придумали спекулятивні фрази: "економічний фронт", "культурний фронт", "музичний фронт" і так далі. Щоб або виправдати заробітчанство в тилу під час війни, або конвертувати допомогу армії в гарну впізнаваність. Може, пригодиться в разі виборів. Якщо вони відбудуться наступного року, уважним представникам громадськості доведеться з кандидатів-патріотів, а інших же не буде у списках, відфільтровувати героїв-брехунів.

Ще один випадок днями сколихнув Україну і про нього радісно повідомили кремлівські пропагандисти: мешканці Червонограду, що на Львівщині, під час громадських слухань виступили проти перейменування свого міста в рамках декомунізації і не дали слова представниці Інституту національної пам’яті. А одна жіночка навіть переконувала, що СРСР досі існує. Захід модерував перший заступник мера Дмитро Балко. Учасники ініціативи про перейменування готують з цього приводу звернення до СБУ, "бо зривати процес деколонізації під час повномасштабної війни – це робота на агресора". То ж історія саботажу матиме продовження. Питання – яке. З того, що бачили і чули в Червонограді, стає зрозумілим: це місто досі має радянську назву, бо впирається місцева влада.

Днями група народних депутатів внесла до парламенту законопроект, яким пропонує посилити відповідальність за публічне заперечення війни або публічні заклики з підтримкою росії (ст. 111-1 Кримінального кодексу). Автори документу хочуть карати порушників штрафом від 51-85 тис. грн або ув’язненням до трьох років. Можливо, після скандалу у Червонограді є сенс для держчиновників та виборних представників влади ввести кримінальну відповідальність за саботаж деколонізації та декомунізації.

Як владі лікувати "втомлених від війни"  

Якщо влада хоче прискорити якісь процеси, щоб зняти суспільну напругу, вона знаходить варіанти. Як от ініціатива СБУ до законодавців розширити список підстав для заборони релігійних організацій і забезпечення юридичної бази для заборони УПЦ Московського патріархату. Нагадаємо: Верховна Рада після ухвалення у першому читанні урядового законопроекту, яким створюються правові підстави для закриття в судовому порядку церковних представництв УПЦ МП, взяла ганебну паузу, ігноруючи запит більшості українського суспільства. Спікер Руслан Стефанчук виправдовувся нестачею голосів. Щоправда, не уточнював, що голосів немає через небажання значної частини "слуг" прикрити кубло РПЦ в Україні. І от справу з болота взялася витягати СБУ. Побачимо, кого монобільшовики бояться більше – Василя Малюка чи Онуфрія з Кирилом.

Українці в тилу розслабилися. Це – діагноз хвороби, яка прогресує. І владі з цим потрібно щось робити. Наш ворог налаштований вести тривалу війну. Як мінімум, поки не помре путін – головний її натхненник. В ситуації, коли маємо дві України – воюючу і безтурботно розслаблену, де одних мобілізують, а інші купляють "бронь" – тривалу війну буде виграти архіскладно.

Погляньмо на крайнє опитування Центру Разумкова: всі державні інститути, окрім президента та силовиків, мають або від’ємний баланс довіри/недовіри, або невисокий показник довіри. У "мінусі" – Верховна Рада, уряд, державні чиновники загалом, прокуратура, суди, антикорупційна вертикаль. Така недовіра пояснюється не погіршенням економічної ситуації – опитані в цьому плані великі оптимісти, – а тим, що влада не встигає реагувати на несправедливість та на актуальні запити суспільства. Замість йти попереду процесів, тримати руку на пульсі, вона часто реагує, коли грім гримнув. Коли розслідувачі оприлюднили оборудки в Міноборони. Коли показали, як поліція "ловить" порушників комендантської години. І це ще українців не шокували чиновницькі декларації, які мають оприлюднити в недалекому майбутньому.

Чи як з військкоматами та ВЛК, де штампують ухилянтів. Держбюро розслідувань цьогоріч веде 260 кримінальних проваджень, пов'язаних із роботою терцентрів комплектування та військово-лікарських комісій, до суду скерували 21 обвинувальний акт стосовно 35 людей, ще 58 оголосили підозру. Чимало, проте мають бути показові процеси. І над ухилянтами також. Не обов’язково їх саджати в тюрму, вистачить оприлюднення прізвищ та сум штрафів.

Насправді, складно радити владі: одні підтримають закручування гайок, інші скажуть, що острах не посилить єдність. Але однозначно щось робити потрібно. Десь батогом, десь пряником. В країні не можна забороняти ресторани, кафе, концерти, кіно і навіть модні покази, якщо від них кошти йдуть на потреби армії чи на підтримку лікарень. Але точно неправильно, коли до ТЦК у Львові тягнуть простого посполитого, наступного дня він опиняється в навчальному центрі, і в той же час місцева "шляхта" гуляє на гучному весіллі.