Як на Кропивниччині уранову руду добувають (ФОТО, ВІДЕО)

Прес-секретар Новокостянтинівської та Інгульської шахт Сергій Полулях зателефонував на початку десятої ранку.

- Хочеш під землю? - дещо неоднозначно спитав він.

- Хочу! - бадьоро відповів я.

Чого не зробиш заради цікавого репортажу. Тим паче, нічого страшного в цьому немає - щодня у Новокостянтинівську шахту спускаються понад сотню гірників. І всі піднімаються нагору. Приблизно такими думками ваш покірний слуга заспокоював себе, їдучи в мікроавтобусі кілометрів за 50 від Кропивницького, у Маловисківський район.

Офіційний привід - перший мільйон тонн руди. Шахта, побудована на найбільшому в Європі родовищі урану - Новокостянтинівському - нині працює у дослідно-промисловому режимі. Інакше кажучи, паралельно з видобуванням сировини продовжується будівництво, розширення горизонтів тощо. Для виходу на повну потужність не вистачає дрібнички - приблизно 150 мільйонів доларів.

За словами генерального директора державного концерну "Ядерне паливо" Сергія Дробота, нині тривають переговори з китайською корпорацією. Враховуючи, що перед цим були і французи, і казахи, перспективи - досить туманні.

Але навіть за таких обставин ДП "Східних гірничо-збагачувальний комбінат", до складу якого входять кілька шахт, утому числі й Новокостянтинівська, та переробний комбінат у Жовтих Водах на Дніпропетровщині забезпечує 40% потреби України в урані. Глобальна мета - вихід на 100%. Строк її реалізації - 2020 рік.

...Перед спуском у шахту - на 300 метрів, до речі, - всіх інструктують. Якщо коротко, то треба "дивитися під ноги, нічого не чіпати і не відбиватися від групи". Новоспечені "шахтарі" переодягаються у робочий одяг, на головах - каски з ліхтарями.

Кліть. За комфортом - середньостатистичний ліфт у Кропивницькому. З тією різницею, що згори капає вода.

І от ми внизу. У довгому тунелі - штреку - вагонетки з рудою. Ось так виглядає сировина, з якої потім добувають уран.

Нас ведуть до "метро" - низенькі вагончики, які тягне за собою електровоз. Розсідаємось і їдемо туди, де ту саму мільйонну тонну насиплють у вагонетку. Вагон розхитується і скрипить, електровоз регулярно подає гучні сигнали. Першу руду добули тут 2011-го, а от потяг, схоже, сконструювали у році 70-му.

На місці. Директор шахти Вадим Косаренко показує, що і як треба натискати, і почесні гості - генеральний директор ДК "Ядерне паливо" Сергій Дробот, гендиректор "СхідГЗК" Олександр Сорокін, голова облради Олександр Чорноіваненко та інші - по черзі висипають каміння у вагонетку. Потім усі разом фотографуються на її фоні.

Їдемо далі. Наступна зупинка - склад, у якому зберігають вибухівку. Зараз він порожній - певно, на той випадок, якщо інструкцію "нічого не чіпати" зрозуміють не всі. Штрек нагадує декорації до фантастичного фільму.

І знову - в "метро". Зупиняємось. Вагонетки з рудою, що якось нас обігнали (мабуть, наша колія - не єдина), перекидають, щоб сировина потрапила в спеціальні ємності, які потім піднімуть на поверхню.

Звідси наш шлях - уже пішки - до кліті. І - нагору, на світ божий. Те, що ти побував на 300 метрах під землею, по-справжньому відчувається лише на її поверхні.

Руду піднімають і вантажать нею "КраЗ". Він відвезе її у Жовті Води, де на комбінаті з'явиться чергова порція палива для вітчизняних атомних електростанцій.

Ну а ми - в душ (це обов'язкова процедура для всіх, хто піднявся з шахти). Там фотографувати вже якось незручно.