Чи випроситься душогуб Лозінський на волю

Парламентарі у грудня 2015 року затвердили, а Президент Петро Порошенко підписав так званий "закон Савченко": один день у СІЗО прирівнюється до двох днів позбавлення волі. Тому "суд має звільнити засудженого від відбування покарання, якщо строк попереднього ув'язнення, відбутий засудженим у межах кримінального провадження, дорівнює або перевищує фактично призначене йому основне покарання, передбачене частиною п'ятою статті 72 Кримінального кодексу України".

Термін ув'язнення Віктора Лозінського мав закінчуватися 1 березня 2020-го. Завдяки цьому закону час його перебування за ґратами повинен скоротитися щонайменше на два роки. Вимагаючи дострокового звільнення, захист Лозінського вказує, що "засуджений зарекомендував себе позитивно, бере активну участь у культурно-масових заходах установи, систематично надає благодійну допомогу як фізичним, так і юридичним особам, бійцям АТО та їхнім сім'ям". До цих "аргументів" додаються два гарантійні листи сільськогосподарських підприємств, які хочуть працевлаштувати колишнього нардепа.

Певно, незайвим буде нагадати читачам, хто такий Віктор Лозінський і за що він сидить.

17 червня 2009 року автору цих рядків повідомили: напередодні ввечері народний депутат у компанії з прокурором та головним міліціянтом убив людину в лісі під Голованівськом. Новина миттєва розлетілася по ЗМІ, а однопартійці Лозінського (БЮТ) поспішили заявити, що їхнього колегу з його товаришами взагалі треба нагородити. Мовляв, трійця так героїчно оборонялася від нападника в лісі, що заслуговує на відзнаку.

Через кілька днів Лозінський провів прес-конференцію в Кіровограді. Й повідав, не червоніючи, просто феєричну історію. Даруйте за довгу цитату, але вона того варта.

Пряма мова:

Десь близько 19:30 ми їхали по дорозі, яка знаходиться між Миколаєвим і трасою "Одеса - Київ", це в районі Голованівська, по праву сторону в напрямку траси "Одеса - Київ". Ми проїхали через лісовий масив, зупинилися - я це не виключаю, і це я пояснив на слідстві - тому що там є база відгодівлі звірів, і мені завжди цікаво, щоб узяти участь і покормити їх з рук, тому що вони в нас ручні. Це продовжувалось буквально десять - п’ятнадцять хвилин, після чого ми виїхали в напрямку Голованівська.

Дорога проходила по місцевості, яка пов’язує лісовий масив і село Грузьке. Виїхавши на поле, проїхавши близько трьохсот метрів, я помітив чоловіка, який йшов по полю. Він визвав підозру своєю поведінкою. В чому це проявлялося?

Він постійно озирався, був трішечки збуджений, а в мене це визвало підозру і в працівників правоохоронних органів, тому що три роки назад саме на цьому полі було скоєно вбивство: один браконьєр застрелив іншого. Вироком суду він засуджений, притягнутий до кримінальної відповідальності, але, на жаль, людину, яку він убив, уже не повернеш.

Я вирішив запитати, що це за людина і чим він тут займається. Я зупинив автомобіль, вийшов з автомобіля, задав питання: "Ти хто?" Одразу після цього запитання чоловік вихопив пістолет, направив у наш бік і зробив постріл. Ну, чесно кажучи, для нас всіх це було абсолютною несподіванкою. Я попросив начальника районного відділу міліції вийти з автомобіля і викликати оперативно-слідчу групу, саме його попросив, а не прокурора і сам чому не залишився, тому що хто краще надав би розпорядження працівникам міліції, ніж сам керівник районного відділу органів внутрішніх справ. А сам із прокурором, сівши в машину, почали переслідувати незнайомця.

Наздогнавши його десь метрів через сто - сто п’ятдесят, я не можу зараз конкретизувати, ми зупинилися на відстані десь метр - два від нього, вискочили з машини і прийняли міри по його затриманню. Він був повалений на землю. Я тримав праву руку з пістолетом, у правій руці в нього пістолет був, характеристику я давати не буду, тому що це є все-таки таємниця слідства, прокурор тримав ліву руку його. Продовжувалась боротьба, мабуть, протягом півтори - дві хвилини. У той час було проведено декілька пострілів із пістолета, тому що боротьба, природно, що йде боротьба між тим, хто хоче вирватись, і тими, хто хоче його утримати, то переміщалась і рука, і ми переміщалися, але пістолет мною був вирваний і відкинутий в сторону.

Після цього незнайомець вихопив ніж, лезо десь п’ятнадцять - двадцять сантиметрів, і став наносити різані рани як прокурору, так і мені. Мені були нанесені різані рани, починаючи з лівої руки і лівого передпліччя, прокурору - те ж саме, біля десяти - восьми різаних ран. Але ми все рівно його не відпускали. Після того, як він наніс уже колоте в праву руку, абсолютно свідомо вже інстинкт спрацював - відпустити.

Коли я крикнув прокурору теж відпустити, тому що вже наявність такого ножа складала загрозу життю не тільки мені, а й прокурору району, ми відскочили від нього на відстань буквально п’ять метрів, достатньо безпечну для того, щоб він із холодною зброєю, до якої відноситься ніж, не міг нанести нам будь-яких ушкоджень. Але несподівано незнайомець вихопив другий пістолет. Ми теж точно таку реакцію проявили: теж розгубилися. Після цього ми відступили до машини, сіли в машину і, об’їхавши, відрізаючи йому відступ до лісу, не виходили з автомобіля, очікуючи на слідчо-оперативну групу, яка прибула буквально через сім – вісім хвилин.

Прибувша слідчо-оперативна група в складі чотирьох чоловік, це начальник кримінальної міліції, слідчий районного відділу міліції, помічник дільничного та начальник штабу Голованівського районного відділу. Вони прибули із зброєю, прибули в бронежилетах, вони його оточили, вже в лісі, тому що він встиг зайти в ліс, оточили в лісі і на протязі двадцяти хвилин вони уговорювали його здати зброю. В цей час він провів декілька пострілів у їхньому напрямку, але з них ніхто не був ушкоджений. Після півгодинних переговорів уже без нашої участі, ми вже довірили професіоналам озброєним, він був затриманий.

При затриманні начальник міліції отримав колоту рану ножем, в лівій руці у нього залишався ніж, в лівий бік брюшної полості, після цього працівники міліції одягнули на нього наручники, витягли його на поле і визвали "швидку допомогу". "Швидку допомогу" визивав як я, так і працівники міліції. "Швидка допомога" прибула буквально за сім - вісім хвилин, це недалеко було від районного центру. Головний лікар був в складі, медсестра була і водій. Була надана медична допомога: зроблений йому укол, накладена шина на ногу, нога в нього була трішечки неприродно викручена, і він був погружений у карету "швидкої допомоги" і відправлений у районний центр.

Після цього, повернувшись в смт. Голованівськ, ми негайно повідомили правоохоронні органи області, як прокурора області, так і начальника УМВС, про події і на протязі часу провели повний медичний огляд не тільки відносно нашого стану, просто тих ушкоджень, які були нам заподіяні.

Далі Лозінський ще розповідав, що загиблий раніше служив у міліції, був наркоманом, тощо. Уявляєте картину? Озброєний до зубів екс-міліціонер, уколовши собі чергову дозу наркоти, напав на чесну компанію. На щастя, трійця друзів не розгубилася й дала достойну відсіч.

Правда, правоохоронці в це чомусь не дуже повірили. 3 липня Рада позбавила Лозінського депутатських повноважень, його оголосили в розшук. 8-го Печерський районний суд Києва дав згоду на арешт колишнього нардепа, але той уже встиг зникнути в невідомому напрямку.

1 березня 2010 року Лозінський несподівано прийшов у Генеральну прокуратуру здаватися. 20 квітня 2011-го його засудили до 15 років позбавлення волі, 9 квітня 2012-го Апеляційний суд пом’якшив покарання до 14 років.

25 березня 2013-го Вищий спеціальний суд України зменшив термін до 10 років, фактично перекваліфікувавши вбивство на хуліганство.

11 червня 2014-го його взагалі випустили з-за ґратів "за станом здоров’я", однак буквально наступного дня все ж таки затримали і доставили в колонію. Проти судді, який вирішив дати Лозінскому волю, та прокурорів, що допомогли в цьому, порушили кримінальні справи.

Тепер от у Віктора Лозінського з’явився черговий шанс повернутися до рідного Голованівська. І можна бути впевненим, що він цим шансом спробує скористатися.