Стара архітектура, "одеські" дворики і набережна Інгулу: Які перлини приховують вулиці Кропивницького (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Кропивницький – ідеальне місто для поїздки на вихідні, хоч і дуже недооцінене туристами. Тут гарно, якщо вміти бачити, дешево і, що теж важливо, усе близько.

Про фортецю Єлисавети та дендропарк розповість перша сторінка гуглу за запитом "що подивитись у Кропивницькому", а про менш очевидні, але не менш красиві локації, які варто подивитися, – у нашому трішки суб'єктивному репортажі.

Місто, яке початково мало назву Єлисаветград, на честь російської імператриці, почало розростатись навколо річки Інгул. Її назва в 2016-му ледь не дала нову назву – Інгульськ – тоді ще пострадянському Кіровограду, який, втім, врешті назвали на честь видатного українського театрального діяча Марка Кропивницького, нерозривно пов'язаного з містом. 

Набережною Інгулу, хоч це і не найбільш мальовнича частина міста (принаймні, взимку), обов'язково треба прогулятися.

Ледь не через усе місто пролягає вулиця Велика Перспективна, ідучи якою, можна подумати, що Кропивницький – звичайний і нічим не примітний обласний центр: панельні будинки, ринок, готель "Київ" і хаотична торгівля.

Центральна площа носить назву Героїв Майдану. Це найстаріша площа міста – їй уже 183 роки. Раніше тут були цегляні споруди, які у 1834 році знищила велика пожежа. На самій площі нічого особливо примітного, окрім пам'ятника Героям Небесної Сотні, немає.

Втім, є неочевидна цікавинка. В одному місці площі – завжди, в будь-яку пору року можна спостерігати велике скупчення голубів, яких і місцеві жителі, і туристи, радо підгодовують.

Цікаве і гарне варто шукати трохи в стороні від головної вулиці та площі міста. Одна з головних прогулянкових локацій – вулиця Архітектора Паученка. Втім, немає впевненості, що навіть місцеві знають її нову назву, бо на усіх табличках вона називається Дворцовою. Це одна з найстаріших вулиць міста і єдина пішохідна.

Дворцова – це перша назва вулиці, з приходом совітів її перейменували – звісно ж, на вулицю Леніна. У 2011 році пішохідній частині вулиці повернули стару назву, але інша так і лишилась з іменем Леніна. Причому спочатку Дворцову пропонували назвати Театральною, адже слово "дворцова" - це русизм. 

Але у 2016 році, з початком декомунізації, вулицю назвали на честь архітектора Якова Паученка, за чиїми проєктами було зведено багато будівель, які зараз є місцевими пам'ятками.

І це – головна привада вулиці, та й міста загалом. По усій Дворцовій-Паученка стоять красиві старі будинки, які мали б порадувати любителів архітектури. Щоправда, навіть не усі місцеві жителі їх помічають, адже багато з будівель – у дуже занедбаному стані, і реставрувати їх, судячи з усього, місцева влада не поспішає. І це дуже сумно – місто цінне своєю архітектурою, і дехто з поціновувачів навіть називає Кропивницький перлиною цегляного модерну (архітектурний стиль початку ХХ століття, – ред.) України.

Перші поверхи будинків займають різноманітні ресторани, кав'ярні, магазини, часто з недолугими вивісками, які дуже псують фасад будівель.

Поважають історію лише такі ж старі місця. От, наприклад, аптека, яка була заснована у 1917 році.

У 1897 році Дворцовою проходила перша лінія Єлисаветградського трамваю. Сьогодні про це нагадує лише пам'ятник цьому ж таки першому трамваю, а самих колій давно немає. 

За пам'ятником – невеличкий сквер, який гордо промовляє, що Кропивницький – це "перлина у центрі України". І треба сказати, що місто таки недооцінене українськими туристами. Можливо, це б і спонукало місцеву владу реставрувати будівлі та боротися з хаотичною рекламою на фасадах.

Упирається вулиця в Театральну площу, де стоїть Театр корифеїв, заснований Марком Кропивницьким, на честь якого і назвали місто. 

І, вочевидь, місто досить сильно пишається тим, що саме тут засновувався український професійний театр, тож на самому початку пішохідної частини Дворцової висить банер "Кропивницький – місто театральне".

Гуляючи Дворцовою варто час від часу звертати на вулиці, що перетинають її. Наприклад - на Чорновола. Тут стоїть будинок, у якому В'ячеслав Чорновіл провів свій останній робочий день, чи точніше, як говорить пам'ятна табличка, "останній робочий день свого земного життя". Саме тут 25 березня 1999 року він зустрівся з міською громадою і прочитав їм лекцію, а повертаючись до Києва, загинув за досі нез'ясованих обставин в автокатастрофі.

Читайте також: Микола Голомша: "Убивство Чорновола могло бути вигідним тим, хто не хотів, аби він ішов у президенти"

На сьогодні в будинку розташовані офіси кількох ЗМІ.

Далі по вулиці розташований особняк Вайсенберга. Цей будинок лікар і антрополог Самуїл Вайсенберг разом з дружиною звів  у 1898 році, аби облаштувати тут лікарню.

На першому поверсі будинку було відділення гінекології, або, як тоді це називали, лікарні "внутрішніх жіночих хвороб", а на другому поверсі жила родина самих лікарів. Завдяки цьому приймала пацієнтів лікарня цілодобово.

Але у 1920 році радянська влада націоналізувала лікарню і перетворила її на пологовий будинок, де Вайсенберг став головлікарем. У його ж будинку  йому виділили лише одну кімнатку і то ненадовго. Пізніше Вайсенберга виселили, мотивуючи тим, що "в лікувальних установах приватні особи проживати не можуть". Сьогодні ж у будинку – Департамент охорони здоров'я Кіровоградської ОДА.

Є на Дворцовій примітний пам'ятник двірнику. Він з'явився у місті (спочатку на вулиці Великій Перспективній) у 2011 році несподівано для всіх, в тому числі для місцевої влади. Скоріш за все, його встановив уночі сам автор. Але влада, хоч і не знала нічого про встановлення пам'ятника, вирішила не позбуватися його, а перенести у більш прохідне місце.

Якщо ж від площі Героїв Майдану піти в інший бік – вулицею Паустовського – можна знайти обласний краєзнавчий музей, цікавий і як пам'ятка архітектури. Це був приватний будинок місцевого підприємця Олександра Барського, зведений у 1910 році.

Трохи вище по вулиці розташована лікарня Голденберга – одна з найбільш відомих історичних споруд міста. "Будівля була створена за проектом Якова Паученка в мавританському стилі. Однак архітектор використовує не просто цитування, він переосмислює і робить не картинку-копію із мавританського стилю, а підводить нас до того, що це щось східне", – так про неї говорить художник Андрій Надєждін.

Зараз лікарня, як і більшість кропивницьких старовинних будівель, переживає не найкращі часи, і біля неї, за іронією, не дуже безпечно навіть ходити через можливе обрушення елементів будинку.

Іще одна з місцевих пам'яток, музична школа імені Нейгауза – щойно з реставрації. Будинок теж колись був у приватній власності, але з 1938 року там з'явилася музична школа, яка працює і нині.

Враховуючи, що нинішній центр Кропивницького колись був поселенням торговців і ремісників, тут і досі зустрічаються приватні будинки, чиї власники не захотіли переїздити до багатоквартирних панельних мурашників. 

Також у центрі є кілька так званих "одеських двориків". 

До усього варто додати, що Кропивницький може порадувати туристів і в питанні закладів – і не лише цінами. Затишні кав'ярні, ресторації, бар, де увечері офіціанти танцюють ірландський степ, та кафе у будівлі закинутого кінотеатру, можуть дати фору навіть столичним закладам. 

Фото: Катерина Ейхман