ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

"Мрії не продаються": Відомий скелелаз розповів у Кропивницькому про підкорення Евересту

Харків'янин Валентин Сипавін, один з 19 українців, які підкорили найвищу із вершин, розповів у Кропивницькому про свій шлях на неї

Depo.
4 листопада 2018 11:00
ФОТО: depo.ua

Його зустріч з містянами організувала спільнота мандрівників "Мейлі" у спорткомплексі Fightbaza, повідомляє Depo.Кропивницький.

За свої 35 років скелелаз вже двічі зійшов на вершину Евересту на висоті 8848 метрів та вважає гори і враження від мандрівок найкращим, що може бути у житті. "Мрії не продаються", - двічі за зустріч повторив він. Хоч Еверест, за його словами, – комерційна гора, охочим треба мати лише належну фізичну підготовку, мотивацію та чималу суму (вона може межувати і з ціною тієї ж трикімнатної квартири).

Валентин професійно займався льодолазанням та входив до десятки кращих у світі. Той факт, що в Україні нібито немає такого спорту, хоча є спортсмени, його ображає. Туризмом займається ще з сьомого класу, коли потягнув за собою друзів, почувши від вчительки географії магічне слово "похід". А батьки, тим часом, розшукували малих втікачів. Потім однокласники все це переросли, а він лишився у туризмі на все свідоме життя. Таким чином це стало його професією.

В інституті він вступив до секції альпінізму, бо тоді усвідомив, що хоче побувати на вершині Евересту. Потрапив у збірну України з альпінізму та став водити людей у гори. У студентські роки він двічі зустрічав новий рік на Говерлі, причому з друзями жили у наметі, а не просто вибігали на гору заради фото. Окрім Карпат Валентин у цей час побував на усіх кримських вершинах.

Далі були Олімп, Монблан, Мачу-Пікчу та багато інших світових вершин, про які він розповідає настільки просто, що віриш – підкорити їх під силу кожному. "Ось – Кіліманджаро в Танзанії, найбільша вершина африканського континенту (майже 6 тис. метрів) - проста гора, підніматися туди нескладно", - говорить мандрівник, демонструючи черговий слайд. За плечима Валентина Сипавіна – більше 200 сходжень.

Але Еверест – це, ніби вихід у відкритий космос. Валентин недарма називає людей, які туди зійшли, героями, бо прославляють прапор своєї країни. Принаймні у мирний час, вони цілком можуть претендувати на це звання. Тут, серед майже марсіанських пейзажів, людина вчиться пересуватися, дихати та навіть бачити інакше, ніж це було раніше. І спорядженння – кисневі балони, окуляри та термоодяг, який "дихає" та здатний "самоочищуватись", - певно цілком згодиться для використання десь на Місяці. "Для тих, хто побував на Евересті, життя назавжди ділиться на "до" та "після"", - каже Валентин.

На Еверест він зійшов вже двічі – у 2017 році та 15 травня 2018-го. Першого разу йому подзвонили та запитали, чи не хоче він бути гідом на Евересті. Він погодився.

Сезон сходження на Еверест зазвичай триває з 10 по 20 травня, коли є так зване погодне вікно.

Непал – небагата країна з мальовничими пейзажами та буддійськими храмами. Сюди ж, до Катманду, окрім самих учасників, прибувають і тонни спорядження. Зі столиці людей везуть у базовий табір. Цей шлях триває тиждень – день дороги – день відпочинку на новій висоті. І вже у таборі близько двох діб організму необхідно на адаптацію до гірського повітря та перепадів температур – вдень тут може бути спекотно, а одразу після заходу сонця - надзвичайно холодно. Виходити на гору можна з двох боків – Непалу та Китаю. Українська експедиція діставалася у базовий табір з боку Китаю. Різниця з Непалом з китайського боку Евересту колосальна: територію Тибету активно освоює китайський бізнес.

Біля підніжжя гори, де ще рік тому був пустир, китайці вже встигли набудувати багатоповерховий готельний комплекс, на якому ще йдуть внутрішні роботи. Сюди приїздитимуть і багато китайських туристів, які "багато працюють та багато заробляють". Але тибетці у комуністичній країні живуть не так добре – їх щороку змушують садити дерева, які замерзають за зиму, а земля не дає хороших врожаїв.

Вже у передовому базовому таборі на висоті більше шести тисяч метрів, нічна температура дорівнює -20 С, тому там не те, що "дерева, і миші не живуть". Альпіністи спочатку приходять до цього табору, а потім спускаються нижче, щоб поступово адаптуватись. Експедиція проходить у три етапи – табір 6400 метрів, потім – 7000, потім – штурмовий вихід. Але це в умовах дефіциту кисню робиться поступово, щоб організм звик.

Після семи тисяч починається альпінізм у -45 С. Йдуть по мотузках та у теплому одязі. Після виходу на сім тисяч метрів альпіністи спускаються у село на висоту 4200 метрів. До самого ж сходження треба підготуватися правильно – нарізати сала та наїстися "снікерсів", каже Валентин.

Окрім "аквалангу" з киснем одягають лижну маску, щоб не "обпекти" очі. Через розріджене повітря ультрафіолет на висоті за 20 хвилин може на певний час позбавити людину зору. Захищати очі від вітру треба і вночі, щоб вони не зазнали обмороження. Тому окуляри знімати забороняється. Всі рухи тут відбуваються набагато повільніше – можна взуватися 20 хвилин.

Валентин запитав в аудиторії, чи дивився хтось фільм "Еверест". Саме цей фільм складає, як виявилося, стереотипне уявлення, що походи на цю вершину дорівнюють смертному вироку. У голівудському фільмі, який вийшов три роки тому, йдеться про загибель учасників експедиції у 1996 році.

Мандрівник каже, що фільм відтворює реальні події, але з того часу технології круто змінилися, як і порядок сходження на гору. Тоді експедиція вийшла запізно – о 04:30 ранку, і близько 16:00, коли після обіду часто псується погода, люди не дійшли до намету лише 100 метрів, бо не побачили його через завірюху. Зараз же експедиція виходить о 22:00, йде всю ніч, вдосвіта альпіністи вже на вершині. Таким чином у них попереду цілий день, щоб спуститися вниз.

І зараз експедиція по мотузці йде у процесі всього сходження. Вдома сидить "спеціально навчена" людина, яка дивиться точний прогноз погоди та передає його групі, а та вичікує найбільш сприятливу погоду. "На штурмі – хто кого перечекає, або гора зламає нас психологічно, або ми її таки "дотиснемо", - каже альпініст.

Під час сходження доводилося бачити і скелети тих, кого забрав Еверест. Але, за словами Валентина, зараз рівень нещасних випадків надзвичайно низький. На кладовищі альпіністів поховані люди, які загинули до 2005 року. Цього року загинув японець, який вирішив, що впорається зі сходженням без кисневого балону.

Український альпініст переконує, що найбільш поширена причина загибелі – переоцінка власних сил. Можуть гинути фізично непідготовлені непальські провідники. Деякі можуть випити пива чи смалити цигарки, не мають досвіду сходження та прийшли до гори просто підзаробити грошей. А вона таких помилок не прощає.

Непальці вірять, що треба помолитися біля Джомолунгми, аби вона пустила до себе. Гора настільки велика, що Валентин у свою першу експедицію три дні не міг навіть дивитися у її бік. Та внутрішньо домовлявся: "Будь ласка, я знаю, що ти велика, але пусти нас до себе на вершину і відпусти живими та здоровими". Вдруге психологічно було набагато легше.

"Питання, навіщо ми це робимо, я сподіваюсь, не будуть ставити. Спортсмени у себе не запитують, навіщо вони щоранку йдуть на тренування. Ми просто сходимо на вершину. Тут ти можеш перемогти самого себе, бо це формує твій особистий стержень", - каже Валентин.

Більше новин про Кропивницький та область читайте на Depo.Кропивницький

Читайте та коментуйте наші новини у Facebook та Twitter